top of page

Свята за народними традиціями

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

У цьому зв’язку величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Одним із засобів формування любові до культурного спадку свого народу  є ознайомлення дошкільнят із народними  святами та обрядами.

Свят-вечір за ст. ст. напередодні Різдва. З ним було пов'язано багато звичаїв і обрядів.

24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з'являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився ісус христос). підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. за уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили.

На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. при цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість наступного року. якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.

Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. на свят-вечір робили деякі прогнози й ворожили. зокрема вважалося, що зоряна ніч перед різдвом обіцяла врожайний рік. якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. за довжиною стеблини, соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий.
до свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), Використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. обов'язково запалювали воскову свічу. господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими Застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. існувало й повір'я, що той, хто спить у ніч перед різдвом, проспить царство небесне.

На свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). до живих посилали дітей зі святковими стравами. приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

Колядування – давній звичай обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. в основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю.

Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви – мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо. Звичай колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. дитяче колядування мало спрощену форму – в основному це прохання винагороди.

Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. обов'язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. до складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.

У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. на східній україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на західній – із ляльковим або живим вертепом. крім религійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження.

Хрещення (водохрещі, водохреща, ордань, ардан, йордан) - народний варіант християнського свята богоявлення. відзначалося 6 січня за ст. ст. і знаменувало собою закінчення дванадцятиденного періоду святок. xрещення увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані з водою.

Вечір напередодні Хрещення (друга кутя, голодний свят-вечір, голодна кутя) немовби повторював обряд багатої куті, але в дещо скороченому вигляді. весь день 5 січня дотримувалися суворого посту. надвечір шли до церкви, де відбувалася святкова служба, що завершувалась освяченням води. принісши в глечику або пляшці свячену воду додому, господар кропив нею всіх членів сім'ї, хату, подвір'я, криницю, сільськогосподарський реманент, свійських тварин. аби залякати нечисту силу, було прийнято курити ладан чи пахуче зілля, малювати крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні, дверях, господарських будівлях. гуцули ж розпускали вівсяний сніп, занесений в хату ще на початку святок. з нього робили перевесла, якими господар обв'язував кожне фруктове дерево в садку, аби родили так рясно, як овес. після виконання деяких ритуалів різдвяного свят-вечора та після урочистої трапези проганяли кутю – тобто виходили з хати і зчиняли галас, б'ючи макогоном або поліном по парканах, пустих цебрах тощо.

Саме свято Хрещення відбувалося на річці або біля струмка; в місцевостях, бідних на воду, збиралися коло криниці. напередодні на льоду річки вирубували великий хрест, пробивали ополонки, з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом.

Кульмінаційний момент свята – занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалася освяченою. цей акт у багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць та запуском голубів.
освяченій воді приписувались чудодійні властивості, її давали зуроченим дітям, людям, що помирали, хворим тваринам, особливо цінували її пасічники. до крижаної купелі вдавалися хворі, а іноді й ряджені щедрувальники, змиваючи в такий спосіб “скверну бісівських масок". За давньою традицією на хрещення в селах і містах України (особливо лівобережної) влаштовувались катання на святково прикрашених конях та кулачні бої.

Свято Колодія — одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодій, Колодка, Масляна тощо.

Основною обрядовою стравою були вареники або пироги з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також млинці. Звичай випікати млинці походить від стародавнього культу Сонця, що народжується з початком весни. Такими стравами частували протягом усього тижня. Цього тижня  збігає останній термін, коли перед постом ще можна влаштовувати весілля.

Досліджуючи історію цього свята, стало відомо, чому свято має назву «Колодій». Це дало можливість в доступній формі для дітей пояснити, що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, наступає новий етап його оновлення.

Для цієї події готували  спеціальні цілющі напої з трав, що давали людям бадьорість й лікували від хвороб. Таємниці приготування «колодієвих напоїв» відкрив відомий лікар-фітотерапевт з Яготина на Київщині Євген Степанович Товстуха. Про це можна прочитати в його книзі «Українська народна медицина» (К.: Рось. – 1994).

Незважаючи на різне тлумачення, свято Колодія широко відзначалося в Україні до 30-х років XX ст. Популярним  воно стало і нині. Це суто український звичай, і йому немає аналогів у інших народів.

 Свято супроводжується обрядами, пов’язаними із проводами зими і зустріччю весни, і має характер загального примирення, злагоди та всепрощення. Тривало воно цілий тиждень, супроводжувалося веселими піснями, запальними танцями, жартівливими діалогами і забавами.  За традицією в цей час влаштовуються народні гуляння, а всі дійства направлені на те, щоб прогнати зиму і розбудити природу від сну. Усі ці дні не роблять значних робіт, а славлять Колодія, Сонце, Весну і Світло.

Матеріали про Свято Колодія можна переглянути розвагу Масниці по відео телеканалу Вектор  за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=KxSxFuFMUdQ

Вербна неділя

За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.

За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязні люди обов'язково повинні піти до церкви, щоб посвятити вербу. Того, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б'ють свяченими гілками:

Це не я б'ю, а верба б'є,

За тиждень − Великдень!

Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька «котиків». За народними переконаннями, ці свячені «котики» вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов'язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.Молодь жартома била одне одного свяченим вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти такі слова:

Будь великий, як верба!

Будь багатий, як земля!

Будь сильний, як вода!

Після «використання» свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами — це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.

Великдень − християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської пасхи.

У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо.

За тиждень до великодня, у вербну (лозову) неділю, з церкви приносили освячену вербу й шмагали нею всіх членів сім'ї й худобу; пізніше цією гілкою перший раз виганяли корову в череду. Від вербної неділі починали активну підготовку до великодня: варили яйця і розписували писанки, фарбували крашанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, включаючи обов'язкову пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. на страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалась принести з церкви запалену свічку. нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих сил. давнє коріння має звичай запалювання великодніх багать, які розкладали на пагорбах чи біля церкви у ніч із суботи на неділю.
Великоднє гуляння, на яке сходилося все село, за традицією відбувалося на подвір'ї коло церкви – цвинтарі. на західній україні та поділлі ці гуляння називались гаївками, гагілками, ягілками (від місцевих назв весняних пісень і хороводів). протягом трьох днів свята усім парафіянам дозволялося дзвонити у церковні дзвони. вважалося, що вони відлякують нечисту силу і сприяють тому, щоб гречка уродила.

Багатим був репертуар традиційних великодніх ігор. діти залюбки грали у цоканьє – биття яєць. той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собі. парубочі ігри (бити лупака, піп, чорт, харлай, шила бити, кашу варити, довгої лози та ін.) являли собою змагання у спритності, швидкості й силі. у дівочих іграх (шум, жельман, кострубонька, мак, кривий танець, вербова дощечка та ін.) випробовувалися художні здібності учасниць – вміння танцювати, співати, перевтілюватися у певний образ. недарма великодні ігрища вважалися справжніми ярмарками наречених.

У весняному циклі значне місце займали обряди, пов'язані з культом предків. померлих родичів провідували, як правило, у першу неділю після великодня (проводи, гробки). на кладовище несли паски, яйця, інші страви й обідали прямо на могилах. подекуди пов'язували рушники на хрестах. у цей день обов'язково годували старців і роздавали милостиню "за упокій душі". ця традиція побутує й сьогодні.

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.

Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

bottom of page